Плекала Ніч думку - помститись.
Не вбитись би, - вбити, відбити...
У Дим закохалася, - Світло
Сховала в кишеню, а звідти,
Із кіптяви, - Ружа розквітла.
На денці душі зледеніло,
Чи скельце, чи зерня без діла,
Лежало сто літ і два роки.
Просилось на волю, просило
Удосвіта хвильку, допоки
Жагою опоєна, скаче
Потвора розбещена, наче,
Без клепки і совісті зовсім.
Подумаєш, скельце заплаче! -
В теплі запітніло, не в льосі,
А Дим пустотливо-грайливий,
За вітром майне і немає.
Розлючена Ніч скаженіє,
Шукає, гвалтує, ховає,
Що вхопить, така веремія!
Від ревнощів розум - в тартари, -
Закинула Зорі за хмари.
Сама від безсилля осліпла,
Бо Дим п"є із іншої чари, -
Із кіптяви, - Ружа розквітла.
28.07.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744735
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2017
автор: Ліна Ланська