Заклинання
Не торкайся, куле, тіла молодого,
Хай дерево захистить стовбуром-плащем.
Не торкайся, куле, батькового чола,
Бо заплаче калинонька кривавим дощем.
Дерево загоїть рану пожертовну
І калина витре кров з червоних вуст.
За Вкраїну віддаємо свою жертву кровну,
Як колись приніс її за людей Ісус.
Задощило небо синє, схилилось колосся –
За свободу України не один поліг.
На стрункій берізоньці сивіє волосся.
Оплакують бідні неньки синочків своїх.
Знівечила клята війна і душу, і тіло.
Російською гадюкою приповзла печаль,
Сусідові-нелюдові крові закортіло –
Поплавив серця людські на гідність і сталь.
Ще такого ворога планета не знала:
Усміхнеться шльондрою, де й сльоза впаде.
Бреше в очі, обіцяє, мов дівка погана,
А тим часом, серед ночі, танки заведе.
Не напився крові ще, рудий вовкулако?
Морщиш лоба, ніби в ньому глузд здоровий є.
Увійдеш в історію, мов дикий собака,
Що ядерний язик має і жити не дає.
Путінська Росія – сором на сторіччя,
Він пектиме довго і в усі віки.
Ось твоє братерство! Ось твоє обличчя,
Золочене пір’я , в постолах дірки.
04.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2017
автор: Лариса Чорноус