Ще не боліло так ніколи
Серденько спогадів... Думки
Всю ніч товчуться в замкненому колі —
Їм зручно жити так, в неволі,
Де розшматують їхній біль круки.
Птахи примар, які живуть сумлінням,
Які радіють відчаю в душі
І викидають мрії геть, з корінням,
І напувають серце чорним зіллям,
Й слова нашіптують чужі.
Безсоння втомлене чекає ранку
І не відводить погляд від вікна,
Де вітер помережану фіранку
Колише, граючись в мовчанку,
Де в трави падає туману сивина.
Щось недосказаним так і лишилось:
Усмішка, погляд, рухи чи слова?
А пам'ять ластиком образ стира
Те, що колись раптово так відкрилось
І назви ще йому нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744375
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2017
автор: Радченко