На межі, де плуги, доля крає скибки,
Відмірює то рівно, то рвано.
Відлітають грудки, що заблудлі роки,
З сивиною у прядках так рано.
Маків цвіт червонить на стражденній землі,
Летять душі на вічний спочинок.
А зозулька спішить, бо змовчить по Петрі,
Живим літ накувати в світанок.
Гасне в небі зоря, сходом сонце яснить,
Понад прірвою місяць зникає.
Збережіть у собі повноти кожну мить
І хай доля серця не карає.
06.07.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2017
автор: Валентина Ланевич