Прийшов юнак в село маленьке,
Води напився із струмка,
Хатки в селі у тім біленькі
І річка он тече стрімка,
Худоба п’є на водопої,
Шепочуть верби їй про щось.
- А чи не стать тут на постої?
Як він задумав, так й збулось:
Бабуся он іде старенька,
Веде корівку подоїть,
Хустиночка її ловкенька
Між вербами вже майорить.
- Бабусю мила, чи потрібно
Тобі помічника у двір, -
Сміялася бабуся дрібно, -
- Я все робитиму, повір!
І привела бабуся внука
У хату чисту і малу,
- Для тебе буде тут наука,
Чекай, на стіл обід зберу,
Мені помічника потрібно
Такого, щоб носити міг
Турботу про найкраще, вірне,
Щоб Радість для людей зберіг,
Щоб кожну квіточку надворі
Він привітав і обігрів,
Щоби зерно святе в коморі
Він людям ніс як оберіг,
Щоб сіяв жито і пшеницю
Весною з піснею завжди,
Щоби до столу паляницю
Приніс як дар Небес сюди.
Дала бабуся ключової
Онуку випити води,
Відчув юнак, як сили вдвоє
Йому у руки прибули,
Пішов у яр, узяв там камінь
І до криниці прикотив,
І люди дали йому славне
Ім’я – Котигорошком він прожив
В бабусі добрих вісім років,
Пшеницю сіяв, жито жав,
Пройшов науку всю як кроки,
Бо Серце й розум він віддав
На те, щоб гарно научитись
Служити людям і добру,
Навчився в полі він трудитись,
Росу знімати трудову
З чола і трав, бо рідна Нива
Дарує трударям врожай,
Щоб бути на землі щасливим,
Трудись, працюй і буде рай
Тобі у краї цім багатім,
Що щедро родить з року в рік,
Як Серце вогняне палає,
Візьмеш врожай в землі і рік,
Проллється злива, зійде Сонце,
Зросте зерно, зійдуть сніги
І у маленькеє віконце
Постука Радість із руки,
Яка трудилась й працювала,
Плекала добрі врожаї,
Зерно найкращеє зібрала
Й принесла чистеє сюди,
Бо тільки добрими руками
Зібрати можна це зерно,
Бо тільки чистими думками
Зростає у Серцях воно.
Зібрала внуку Чарівниця
Харчів в дорогу у суму,
Поклала свіжу паляницю,
Сироватки дала йому,
Щоб втамував в дорозі спрагу,
Як ягід набере малих,
І наказала, щоб відвагу
У Серці своїм він зберіг.
Вклонився їй Котигорошко
За всю науку, що дала,
Постояв на подвір’ї трошки
Й пішов назавжди із села.
Тепер він мав у свому Серці
Велику Мудрість від землі,
Бо відчинились йому дверці,
Де б’ються води ключові,
Де зберігає таємницю
Зерно, що падає в ріллю,
І хоче для Небес відкрити
Всю силу, що дала йому
Краплина чистої водиці,
Що знов росою випада,
Що проливається в криниці
І в Небо хмарами зліта.
Пішов у Світ Котигорошко
Дарити людям всім добро,
Узяв харчів з собою трошки
І Чисте Серце, як весло,
Що допоможе йому плити,
Як буде буря чи гроза,
І Серце допоможе жити,
Якщо прийде бува сльоза.
Він коромислом взяв Натхнення
У дужі руки трудові,
В них праця – вірне Одкровення,
Живуть так вічно трударі.
Мудра Бджола
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740490
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 04.07.2017
автор: Ната Гончаренко