Стара ось яблуня засохла у саду-
плоди давала і манила дітвору.
Ну а тепер той садівник її рубає-
бо вжеш стара й плодів немає
І запалають у вогні гілки,
та викопають корінь із землі.
Але колись вона ,такі плоди давала-
уся округа ,яблоню цю знала.
А садівник гордився нею-обтинав,
обкопував,від паразитів обробляв.
І тут усе-немає яблуні в саду,
на її місце посадили молоду.
Щоб місце ,це не пустовало,
й надалі,щоб хосну давало.
І теж років багато ,як пройде-
молоду яблуньку,чекає усе те.
Так,так-таке лише не у житті дерев,
так само відбуваєтся і в нас-в людей.
Місце своє ти маєш у житті,
роки пройшли -ми покидаєм його всі.
На місці цім нове життя вирує-
дає плоди,щось учить,щось будує.
Тому пенсіонери прошу-несердітся-
молодим місце дайте,небарітся.
Хай квітне молодь-дає плод,
у ногу з часом,хай іде народ.
А ви гордітся-молодь я навчив,
а потім місце молодим я уступив
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740085
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2017
автор: Бабич