СТІНОЮ ДОЩ

СТІНОЮ  ДОЩ

Стіною  дощ!  Дві  постаті  під  ним.
Вона  і  Він.  Гуркоче  громовиця!
Їх  не  розлити  і    ясніють  лиця
Первісним  щастям  –  ніжним  і  простим.
Вона  і  Він.  Прошкують  босоніж
В  розлив  калюж  на  грунтовій  дорозі
Святі  везуть  на  торохтючім  возі
Якісь  діжки…  ті  падають  униз!
Бах!  Тарарах!  По  небі  розляглось
Несуться  хмари  табуном  над  степом
Колись  і  ми,  -  отак,  -  в  тепер  далеке,
Ішли  з  тобою,  мов  хмільні  чогось…
Чи  час  змінив  нас?  Трохи  чогось  є.
Можливо,  менше  стали  відчайдухи.
Вже  не  йдемо  під  дощ  в  зелені  луки,
Ховаємось  в  гніздечко  –  вже  своє.
От  тільки  чари  давньої  пори:
Коли  свій  плащ  розкриє  фея  ночі,
Я  падаю  в  твої  чарівні  очі
І  у  хмелю  до  ранку  все  горить!

А  може,  ризикнемо?    Знов  під  дощ,
Коли  літа  на  вістрі  прощ!

29.06.2017  


   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2017
автор: dovgiy