Мамо моя ,вибач мені-
що не навідуюсь і не звоню тобі.
А ще,як покинув батьківську хату,
не маю для вдячності вільного часу.
Вибач рідненька,ти свого сина-
я знаю,що вибачиш-твоя я дитина.
І материнська любов не має межі,
ще раз прошу-пробачте мені.
Повір мені мамо я все розумію,
та признатись у цьому,я рідко умію.
Та знаю матінко,що я не правий-
пробач мені все-що син твій черствий.
На життя і суєту складаю я все,
я прийду до тебе і пробачиш мене.
І щиро попрошу-пробачте мені,
що я наробив,помилки такі.
Синів до батьків,з собою візьму-
признаюся їм,що зробив помилку таку.
Нехай не повторять моїх помилок,
застерігаю,я свої діточок.
Батьку і матінко-я поміняюсь,
що помилок наробив-повірте я каюсь.
Радійте життю і більш несумуйте,
незнайте горя і гораздуйте.
Задумаймось поки ще молоді-
хоч позвонім-як наші батьки.
Обличча батьків та їхня душа-
більш незасмутить поведінка моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2017
автор: Бабич