Сіла біла птаха вже на мої коси,
Весни відшуміли , висохли покоси...
Cивим свят-туманом осінь поспішає,
Золотистим листом землю прикрашає.
Йде до мене в гості... Я її вже бачу...,
В серці сум й тривога , але я не плачу,
Осінь я сприймаю, як найкраще диво,
Стільки літ із нею я була щаслива
І, немов на крилах, осінь прилетіла,
Сизими нитками вже на коси сіла,
Золотом осіннім душу прикрасила,
Дощиком дрібненьким увесь смуток змила.
У життєвім вирі вже й зима настане.
Та моє серденько, наче лід розтане,
Як діти й онуки стануть на порозі,
Я забуду старість , що вже у дорозі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2017
автор: Калинонька