Казав змій-літавець: «Я хочу у небо, на волю мене відпусти,
Умів я з дитинства управно літати, тримаєш за нитку лиш ти.
Невільницька шворка – міцна і незграбна, не в силі порвати я пут.
Мене заганяєш ти нею у рамки, чи може в невидимий кут?»
І я відпустила – лети, змієкрилий, неволить не буду душі,
Хай вітер попутний поможе сягнути омріяних зір і вершин.
Він гордо рвонувся, як сокіл, до хмарок, та раптом - на землю упав:
«В польоті тримала мотузка триклята, а я про те досі не знав…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2017
автор: Оксана Дністран