Колючим холодним вітром він пронизував їй душу
І при цьому радів.
Лютою хуртовиною з льодинками лоскотав їй серце
І кричав щодуху: ,, жарко!”
У нестерпну спеку забороняв дощам визирати із- за хмар:
,, Це я ради тебе, кохана,спинив дощ!”
А коли годинник оголошував дванадцяту ночі
Відчинялись двері у квартирі і він посміхаючись говорив:
,, щось я сьогодні рано !”
А одного разу він приніс букет польвих квітів, вона обожнювала ромашки, хотів подарувати коханій, та було вже пізно
Вона зникла, залишивши йому на згадку декілька краплинок вранішньої роси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2017
автор: Світлана Петренко