Чом , привиде-чужинець, ховаєшся в мені?
Гадаєш невидимка, мовляв , чому б і ні?
Небесне простирадло ти стелиш на пісок,
Та під палючим сонцем, все ж не збереш кісток.
Облиш блукати вітром і шкіру одягни.
І засвіти, не бійся, свої живі вогні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2017
автор: Світлана Петренко