Сонячні дотики,
місячні опіки… грань ця
майже нечутна… холоне у горах бурштин.
Замішую тісто -- лишається небо на пальцях.
Чи ти розпізнаєш мене
в амальгамі вітрин?
Холодну, відлиту у бронзу?
Чи виставиш двері
єдиним ударом, і браму в засніжений ліс
відчиниш? розкришую фарби і шрам на папері
розписую
( в серці моєму наскрізний надріз)
Іще – гутаперчі!
(так прийнято йти поміж люди)
Іще – позолоти! (розсиплю повсюди і скрізь)
Спини на долонях моїх цю бездонність облуди,
як сонячні коні
востаннє підуть під укіс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2017
автор: гостя