© Петро Кухарчук, Галина Химочка
із 5 збірки «Проліски», 2017 скоро вийде з друку…
Проросту пролісками, вони ж таки проростуть! Забуяють на той рік, побачать твої сни, ніби тебе в цвіту. Ну а ти, опустивши очі, позабираєш мої думки придорожні чи, може, мою любов до квітів.
У чому завинили мої квіти, посаджені для тебе?Хіба вони вже не мають сили у твоїй душі? Хіба? Вони дивилися тобі в очі, не плачем, а любов’ю хилилися до тебе, вони всміхалися весні й учора, і сьогодні – всі дні. А ти чомусь мовчиш, моя Ладо, ти мовчиш…
Не мовчи, моя Ладо,
Люба, ой не мовчи,
У заквітчанім саду,
Не іди... підожди.
Заглядала на вроду,
Не плачем, а журбою,
Згубо моя, вчорашня-
Буйні квіти весною.
Очі- синь волошкова,
Личко- білі ромашки...
Проросту в твоїх снах,
В твоїх веснах побачень.
Поле проліски встелять
Не любов'ю... журбою,
Сили більше не маю,
Бути разом, з тобою.
Чим любов провинила?
А у ній мої квіти?
Не топчи, не зривай,
Хай розвіє їх вітер.
Де пелюстки встеляють
Не одну... дві дороги,
Не для нас, а для інших
Впадуть тихо під ноги.
Лиш у проліску, Ладо,
Проросту я весною,
Помовчу коло саду,
За твоєю спиною.
Я вдихатиму запах
Твого тіла й квіточок:
Не мовчи, люба Ладо,
Зодягнися в віночок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2017
автор: Леся Утриско