і зів’яли тіла, і зів’яли надії
і вже діла нема, до старої повії
як гадала тоді, молода і красива:
от зароблю бабла і цю справу покину
і зів’яли тіла, і зів’яли бажання
на завод все життя, з вечора і до рання
а була ж молода ладна гори звернути
але ж хліб за дарма в світі цім не здобути
і знову в’януть тіла чоловічі й жіночі
зморшки лізуть з чола і на пів пусті очі
й розчиняться в часі всі мрії погожі
бо самі винуваті , хіба ж ми не божі?
хіба ж не вельможі свого життя?
мерщій позбувайтесь гнилого буття
розіб’ються стіни і скресне все зле
й у світі цьому знайдемо себе
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2017
автор: Андре Ільєн*