Ми фарбуєм волосся , коли воно сивіє.
Від турбот безкінечних .
Здається , ми молодієм ,
чи це вдалий самообман.
Ми фарбуємо очі ,
щоб були красиві.
Та не бачимо світу краси.
Очі застеляє туман.
Ми фарбуємо губи ,
і цілуєм обман.
Лиш душу і серце
лишаємо сірі.
Забувши про них .
В голові , як дурман
заселилось безсилля.
Молитва , що зрана -
то засіяна нива.
А ввечері жнива...
То , як Ангел безкрилий ,
не фарбовані душі.
Без молитов .
Чомусь ми у собі душим
фарби душі - Любов!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2017
автор: БЕЗ