Подружилися.
Ой надворі за вікном сонечко вже сяє, підіймаюсь з ліжка я бігом і в кімнату до мами. Тю, немає, де поділись?! Та й до Тані в кімнату,
-Сестро-сонько стільки можна спати? Кожен день так довго спиш, чуєш ми вдома самі. Гайда підіймайся!
Таня очі ледь відкрила, потягнулася, зівала,
-Як? Ми самі вдома?
-А ,що хіба не можна нас самих залишати, адже я дорослий. Тож восени йду до школи, буду за тобою наглядати.
Раптом собака на повір`ї ,так гучно загавкав. Поспішив, одягався на ходу, зашпортнувся, впав. Підбігла до мене Таня,
- Ромчику забився?
-Почекай,! Ні! За штанці зачепився.
В кімнату двері відкрились, прийшли мама й тато.
- О! А ви вдома! Ми думали вас немає! А чому собака гавкав? Що, до нас хтось приходив? - я швидко запитав.
Мама до Тетянки,
-Сонечко моє, не дали тобі поспати. А ми курочок купили і півника гарненького.
Я вже швидко в двері, мама закричала,
- Вони нікуди не втечуть, треба вмитися та зуби почистити. Мусю слухатися, що поробиш, дисципліна має бути, мені весь час так говорить тато.
З Танею біля рукомийника, чистимо зуби. Я то швидко, а вона, ще ж мала, чотири роки, треба їй допомагати, все мені так мама каже.
Надвір нас не пустили, я трохи засумував. Мама сказала після сніданку. То ми з сестричко їли на перегонки, хто швидше з `їсть. Я ж звичайно першим справився. А вона неначе навмисно, візьме в рот каші і тримає, тримає. Неначе зі мною дражниться.
Морщить носа, очами водить, а потім їх закриває. Махає під столом ногами і майже весь час всміхається. Часом так хочеться на неї крикнути та знаю, цього робити не можна, вона ж моя сестричка. Та, ще, така мала. Взагалі, тато вчить, що чоловіки повинні жінок захищати. Правда, чому? Я цього не розумію. Ото й хочеться іншого разу просто стукнути, коли заважає малювати, чи гратися машинками. Бо ,щоб не взяв в руки, вона теж відразу хоче, ще й за чуба тягне.
Ну нарешті…. Взяв сестричку за руку і ми пішли надвір.
-Ви ж в загорожу не заходьте, бо злякаються, - попередила мама, коли виходили.
Таня схватилася двома руками за сітку і підплигуючи дивилася на курей.
Я ж задоволено роздивлявся навкруги. Курочок нарахував шість, всі біленькі. А півник, не зовсім білий, з хвоста тирчали сірі пір`їни і звисали майже до самого низу. Він побачивши нас почав марширувати,
а потім, як підскочить до сітки, де стояла Таня і , як закричить! Таня з переляку кинулася до мене, я її обійняв. А сам напевно очі витріщив, бо не очікував, трохи теж злякався. Потім дуже розсердився….
Півень такий високий на ногах, ще й плигати, до моєї сестрички! Ну думаю, я тобі зараз задам. Тані наказав, що стояла на місці і мовчала.
Сам взяв палку, таку величеньку і до нього в загорожу. Ой, як почали кури кричати, кудахкати, а півень теж кричав і скакав,летів на мене.
Таня злякалася, розчервонілася і верещала на весь двір. Аж тут і тато з мамою прибігли.
-Ой лишенько, Ромчику, - він тебе не клюнув, схватила мене мама.
Таню тато вже тримав на руках, вона відразу заспокоїлася. І сердито до мене,
- Ану в куток, швидко!
Сестричка, обійняла його, щось шепотіла, він позирнув на мене,
-Ну добре, стій, не ходи!
Я стояв опустивши голову, відчував, як пашіли щоки. Хитренько позирав з під чубчика, думав, що буде?
Ми всі пішли до хати. Мама сіла біля мене,
-Розповідай, як було діло.
Ну то я все й розповів. А в кінці сказав,
-А чого він на неї скакав?! Ви ж мене вчите, щоб захищав Таню, от я і хотів захистити. А він чого такий сердитий? Чого з нами не хоче дружити?
Мама похитала головою,
-Ну гаразд, пішли !
Тато залишився в хаті, а ми ж троє пішли, я думав, до курей. Та ні, не до курей, мама повела нас в садок. Заставила в торбу рвати траву.
Ми з сестричкою дуже старалися і швидко нарвали. Мама теж допомагала, як було пів торби, пішли до курей.
Вона зайшла разом з нами за загорожу, Таня ховалася за нею. Я ж стояв, сердито дивився на півня, чекав, що знову буде скакати.
-Ось дивіться, - мама взяла кинула курям трави. Вони не звертаючи уваги на нас стали її скубати. А півень трусив головою, що, аж сережки гойдалися. Цікаво! Він зовсім на нас не хотів плигати. Підзивав до себе курей і теж дзьобав траву.
-Ну от і подружилися, бачиш, Ромчику! - всміхаючись сказала мама.
- Як з палкою будеш в руках, то дружби ніколи не буде запам`ятай! І ти Таню, зовсім не бійся, він добрий! Бачиш, як зазиває курочок. Будете рвати травичку, давати їм зерно, будете друзями, - вчила мама.
Від тої пори кожного ранку нам півник співав пісні, частенько пробуджував і ми після сніданку йшли по травичку. А потім годували своє хазяйство, як каже мама.
Так, насправді, ми були дуже раді, що подружилися. Курочкам навіть давали їсти зерно з долонь, а вони ходили задоволено кокали. А наш красивий півник, тільки позирав гордовито, неначе охороняв їх. Курочки нас напевно полюбили, бо кожного дня несли яєчка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734086
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 19.05.2017
автор: Ніна Незламна