Десь в куточку лежать біленькі мої крила'...
Хоч пилюка собою вкрила їх, наче ковдра,
Але ще не згоріли мрії, як та Гомора,
Хоч давно вже в обіймах щастя я не була...
Ой, не смійся, моя ти Доле, бо це не ти
Господарочка мого серця, мого печалю.
Я стежинки свої сама собі уквітчаю
І злечу в піднебесся, у сонячних мрій світи...
Полонила себе на Сході чужім сама,
Розділила життя, мов повість - на дві частини:
До і після... І це моя лиш у тім провина,
Що часо'м проникає в душу мою пітьма.
Щоб злетіти - мені потрібен єдиний крок.
І відчую, на повні груди я, знову весни
Й щось забуте таке, водночас, в мені воскресне...
І не хтось, і не щось - сама я собі пророк.
Не зупинять мене вагання, як і страхи,
Не зупинять моє натхнення ніякі зливи.
Десь в куточку лежать крила' у пилюці сивій
І чекають, коли любов затріпоче в них...
Березень 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734050
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.05.2017
автор: Елена Марс