Моє покоління у злиднях зростало,
дитинство спалила війна.
Навчалося добре, весь час працювало,
у радість була всім весна.
Роки пролітали, дорослими стали,
всього добивались в житті.
Постійно навчались і світ пізнавали,
завжди у роботі й путі.
Професії різні собі вибирали,
долали тернисті стежки.
Створили родини і знов працювали,
читали газети й книжки.
Дітей і онуків в любові ростили,
весь світ обійняти могли...
Усе для країни й родини робили
і гідність, й любов берегли.
Моє покоління у злиднях зростало,
у злиднях і нині живе.
І сили, й здоров"я давно вже не стало,
й життя ніби мимо пливе.
Із болем у серці ідуть у майбутнє,
минуле у душах живе.
У спогадах бачать своє незабутнє:
тернисте, важке і святе!
Роки незабутні уже за плечима:
все звідали й пекло, і рай.
У чому, хто скаже, тепер їх провина,
що топчуть "сусіди" їх край?
Чи то недолугі у владі сиділи,
безпеки чуття підвело.
Чи дбати за край свій вони не хотіли,
чи й розуму в них не було?..
За люд призабула невдячна держава,
вони ж віддали їй усе.
Не може так бути, нема на це права,
до кожного ж старість прийде...
Моє покоління у злиднях зростало,
не може спокійно вже спать.
Найбільше війна і неправда дістала,
і душі, й серця вже болять.
Готові усе у житті цім стерпіти,
і все для країни зробить,
щоб їхні правнуки, онуки і діти,
у правді й без воєн могли жить!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733717
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2017
автор: геометрія