Хочу я дуже зрозуміть,
Коли дивлюсь на зорі,
Чиї ж то душі там пливуть
В безмежному просторі?!.
Передбачають що вони,
Які віщують долі?
Чи може знають, що зробить,
Щоб жить завжди в любові?!.
А може то далекий край,
Де невідомі болі?
Чи може пекло там є й рай,
В чужім для нас просторі...
А може там, як і у нас,
Так само прагнуть щастя,
Який там вік і який час?
Хочу про все дізнатись...
Поки живі, не ждем біди,
Серця у нас гарячі.
Не шлем надій своїх туди,
Тут сміємось і плачем...
Та знаєм ми, що два світи-
В безмежному просторі:
Це наш земний, і той що там,
Нам зовсім невідомий.
У цім, земнім, ми терпим все:
І болі, й біди, й муки...
Шукаєм щастя тут, не там,
Допоки служать руки.
А той чужий, далекий край,
Де вічний спокій й тиша...
І якщо там існує рай,
Він тут нам тільки сниться.
Ми живемо на цій землі,
Туди спішить не будем.
Нехай любов наша й пісні
Не зникнуть навіть в муках.
* * * * * * *
Не треба нам земної злості,
Що не повернемось сюди.
Ми в цьому світі лише гості,
Туди ж ми підем назавжди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733102
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2017
автор: геометрія