Мої спогади стікають аквареллю,
Суміш фарб лягає на папір прозоро.
І здається, що затихли менестрелі,
І здається, я усе забуду скоро...
Час невпинний, і його не зупинити,
Не схопити за поділ льняної сукні.
І усе життя тепер здається миттю,
І хвилини радощів тепер забуті.
Дні, як сон, були яскраві і реальні;
І ти думав, що тривати будуть вічно.
Озирнувся і гадаєш, чи не спав я:
Може, це усе наснилось мені ніччю?
Акварель прозора, як і файли,
Що стирає пам'ять безупинно.
І не встигнеш ти змингнути оком:
Все мине. Життя так швидколпинно.
Хочу я закарбувати профіль
Почуттів своїх, свідомість щастя,
Щоб не зтерла пам'ять-папір вогкість
Те, що, може, більше вже не дасться.
Забуваємо обличчя рідних,
Друзів, що покинули навіки...
Як же я впізнаю, як зустріну
Їх колись, вже, може, в іншім світі?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732736
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.05.2017
автор: Квiтка