Ірина Вовк. КАРТИНА ПАВЛА МЕРВАРТА "ПОТОП"

[i](Париж.1881р.)[/i]  
ЛЬВІВСЬКА  КАРТИННА  ГАЛЕРЕЯ

[i]«…Ной  мав,  окрім  трьох  синів,  ще  й  доньку  –  Сару.  Вона  покохала
молодого  пастуха  Еммануїла.  Коли  батько  повідомив  її,що  всі  люди
загинуть  у  хвилях  всесвітнього  потопу  і  врятуються  тільки  члени
його  родини,  Сара  відмовилася  сісти  у  ковчег  і  залишилася
разом  з  коханим.»
(З  апокрифа.Легенда  до  картини)[/i]

[b]І.  С  А  Р  А[/b]
Призви  мене,  призви  і  не  пускай…
Мій  муже  смертний,будь  мені  опорою.
Я  ради  тебе  свій  покину  рай
І  теж  загину  смертю,  навіть  скорою…
Утішся  тим,  що  в  тебе  на  руках
Дано  мені  злучитись  із  водицею.
Не  розпачай…  Відкинь  панічний  страх…
Я  в  темінь  одізвусь  тобі  жар-птицею.
…І  скільки  б  там  води  не  прибуло,
Не  проклинай  в  пекельнім  стоголосію
І  не  благай,  щоб  чару  пронесло,–
Дочасно  нам  не  випити  амброзію…
Не  досконала  вічність  у  богинь,
Коли  вівтар  жертовності  відпущено…
Призви  мене,  призви  і  не  покинь  –
Ми  у  воді  очистимося  душами,
Поборемо  падучих  тіл  напасницю,
Приймемо  смерть,  як  свій  останній  злет,
Дарма,  що  ані  в  кольорі,  ні  в  пластиці
Цю  мить  не  закарбують  води  лет…

…Як  рухне  туч  склепіння  непрозоре,
Як  здибиться  над  нами  неба  край,
Як  зімкнеться  над  нами  грізне  море  –
Призви  мене…  призви  –  і  не  пускай.

[b]ІІ.  Е  М  М  А  Н  У  Ї  Л[/b]

Мені  у  руки,  Саро,  прихились…
Надлюдську  волю  являть  мої  руки!
У  валі  смертоносної  розлуки
Ти  о  плече  мужиче  обіпрись…
Благаю  небо  я  не  о  спасінні  –
Німа  до  сліз  потопу  течія…
Узри  мене  у  світлім  воскресінні  –
Ти  ще  пливтимеш…першим  піду  я…
Волію  Божий  суд  зустріти  сто́я,
Вслухаючи  твоє  «еммануї…»:
Могучий  Ягве,  Сара  –  донька  Ноя,
Карай  мене,  але  врятуй  її  !
Вона  невинна…  Я  –  першопричина
Її  прощальних,  передсмертних  мук…
Коханих  членів  паросте  живильна,
Мені  в  єднанні  прихились  до  рук!

...Як  божий  смерч  найвищу  хвилю  здійме
І  стан  мій  скам'яніє  у  мольбі,
Я  призову  тебе  в  свої  обійми  –
Останній  світ  в  очах  моїх  –  тобі!

[i](Зі  збірки"Самоцвіти  сокровення".
 -  Львів:Логос,1997)[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732691
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 10.05.2017
автор: Сіроманка