Вже давним-давно відгула війна,
Пронеслась з тих пір не одна весна...
Знов в садках у нас білий-білий цвіт,
А в серцях у нас і тривога, й біль...
Бо ж весна була й в 45-ому,
Ми завжди її пам"ятатимем.
І садки цвіли...І гримів десь бій,
І в однім бою батько наш поліг.
І з тих пір зима заміта сліди,
А ми з мамою і жили, й росли.
Працювали ми і навчалися,
Ми і плакали, і сміялися.
Хоч пройшло з тих пір вже багато літ,
А в серцях у нас і тривога, й біль.
Доля мамина та й важка була,
Все життя вона у журі жила...
Віддала все нам, не скупилася,
І вдовою навік залишилася.
Посивіла вже і зігнулася,
Доля правнуками усміхнулася...
А тепер і ми у журі живем,
Свої помисли вже на Схід ми шлем.
Внуки і сини вже воюють там,
Важко це терпіть і старим, й батькам.
Зупинить війну дуже хочемо,
І за тих, хто там - Бога молимо,
Й допомогу їм посилаємо,
Перемоги всім ми бажаємо...
Щоб війна скоріш закінчилася,
І навіть у снах, щоб не снилася,
І щоб люди всі усміхалися,
Й Перемогою утішалися.
Знов хвилюється білим-білий цвіт,
На нас дивиться увесь білий світ:
Переможе що: правда чи брехня,
Підем впевнено, а чи навмання?!.
Всім нам хочеться, щоб весна цвіла,
Щоб навік від нас відійшла війна...
45-рік, вікопомний рік,
В нашій пам"яті житиме повік!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732576
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2017
автор: геометрія