Не знаю, чи я відшукаю
У серці і в душі слова,
Щоби красу твою, мій краю,
Зумів відкрити у вірша.
Бо де не глянь, з якого боку,
На твій кусочок на землі,
Ним залюбуєшся, нівроку,
Й на вічно лишиться в тобі.
Любе село, любе містечко,
А чи гайок, а чи лісок,
Чи навіть поле з хлібом, з гречков –
Це твій, Україно, вінок.
А велетні, старі Карпати, –
Це Богом створена краса.
Щоби їх бачити, пізнати,
Треба приїхати туда.
Побути хоча раз у горах,
Добратись на вершини їх.
Там, на незайманих просторах,
Лежить весь травень білий сніг.
Або поглянь на полонину,
Коли в цвіту вона уся,
Ти не покинеш ту картину,
Пок не засвітиться зоря.
Тоді підеш ажен до низу,
Поміж смерек, поміж буків.
Напнешся ще й на кучу хмизу,
В котрій вогонь уже горів.
І так, весь вечір на поляні,
Біля вогню просидиш й ти.
А із кущів можуть і лані,
За любопитства, надійти.
Тут флора й фауна багата.
Й охороняється людьми.
Природа для усіх, як з злата,
Тому не страшаться й зими.
Заглянь у Трускавець і в Моршин,
Пройдись Яремчем й вздовж плата,
Захочеш ще побути довше,
Бо скрізь оспівана краса.
І де не ступиш ти ногою,
Куди лиш зором не сягнеш,
Кругом зустрінешся з красою
Й навсе у душу покладеш.
Лиш не подумайте, кохані,
Що я звеличую свій край.
Бо кожна область має грані,
Свої красиві. – Пам’ятай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732489
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2017
автор: Дашавський поет