Як довго
мене одлучав од себе,
Ламав до хрусту кісток і стебел.
Я соком
надломи усі оросила.
Забути –
несила?
Досвітніми
росами ляжу на трави,
Піймаю
В долоні яскраву заграву
І легко
До матінки-хмари полину
Без тіні
провини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2017
автор: Оксана Дністран