Дивлюсь на тебе, моя пташко,
Моя голубко чарівна,
Мав би радіти, тільки важко
Пити цей трунок аж до дна.
Він хоч хмільний та полиновий,
Він хоч принадний, та не нам.
І тінь гріха нам знову й знову
Нагадує про долі злам.
Надто вже пізно ми зустрілись,
Надто вже пізно крізь серця
Пройшли кохання гострі стріли,
Лише розлуки без кінця.
Вже й не плекаю я надії
На те, що прийде кращий час
Коли здійсняться світлі мрії,
Весна ще раз прийде до нас.
Ні! Не прийде! І ці бажання,
Ця дика тяга двох сердець,
Не призведе до поєднання,
А лиш прийде всьому кінець.
Ти відлетиш, а я залишусь
В оцій своїй самотині.
Де німотою нічка дише,
Чорне вікно, та дві стіни
І двері, замкнені щоночі…
І байдуже! – чи сплю, чи ні…
В такі години клясти хочу
Оці свої пекельні дні.
І в ті ж хвилини, шлю до Бога
Свою подяку за цей біль.
Без тебе я б не мав нічого.
З тобою – в серці голубіль,
Травнева ніжність із журбою,
Розкрилля спраглої душі,
Де все аж дихає тобою
Щоб перелитись у вірші.
З тобою я сміюсь і плачу,
З тобою в думці щось роблю
У чому сенс життєвий бачу
І Всесвіт у тобі люблю!
03.05.2017 15:49:33
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731799
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2017
автор: dovgiy