Кап, кап - бордова стікає ріка
по плечах білих.
Чогось у голові ця картина засіла.
Ангел , якому обрізали крила...
Жахливо!
Жорстоко!
Життя!
Хіба має тепер воно сенс?
По квітах тупцює хтось танок.
Без ніжних пір'їїн , із спорожнілих вен
намотався болю клубок.
І коли таке буває?
Як людина душу втрачає?
Коли в серці перестає битись
Любов.
Коли на сцені одної миті
втрачає з - під ніг основу?
Коли небо губить колір ,
а зорі свою красу.
Хто бере до рук ту косу ,
що крила тне?
Хто без жалю
на безодню і тьму себе прирікає.
Хто від світла тікає?
Чому так буває?
Краще не знати!
А як рани оті залічити?
Чим порадити голій душі?
Без вогню і любові як можна зігріти?
І чого такі дивні приходять вірші..?
То кінець чи початок.
Сльози і сум.
Важкі стали плечі ,
тягарем море дум.
Крізь розпач нестерпний і нерозуміння
Він шукає прозріння.
Чому?
Десь маленька усмішка береться.
Боже , щоб не остання!
Хай Ангел сміється!
І долі сплетіння
хай дарує ведіння ,
і це теж минеться -
ще краплю терпіння.
Хай Ангел сміється!
Крила чи відростуть?
Але час усе посипає тлінням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2017
автор: БЕЗ