Можливо набиваю я собі ціну,
А може, просто, серце відчуває...
Чому ця думка в голові гуляє
Я і сама, по правді, не збагну.
Не ворожила я на тебе... ні,
Для чого долю картами збивати,
В очах твоїх все можна прочитати...
Достатньо в очі глянути твої.
Наш юний час давно уже минув
І все було в житті, окрім життя...
Були надії, сподівання, каяття...
І кожен з нас оберігав сім"ю.
І я свою сім"ю оберігала -
Стелилася до ніг... бо ж діти, бо ж сім"я...
Усім старалась догодити я,
Усе ліпила, клеїла, зшивала.
Та діти підросли...усе минає.
Терпець урвавсь і сили вже нема..
Одна людина - це завжди одна,
Коли ж одна то і см"ї немає.
Ось і наважились на нові почуття,
Один для одного відкрили свою душу...
Хоч ти один, а я й надалі мушу...
Не можу ще змінити я життя.
Та хай там що, та ми будемо разом...
Можливо набиваю я ціну...
Та і сама, по правді, не збагну...
Напевне серце цю диктує фразу.
03. 05. 17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2017
автор: іванесса