Вітре-вітре, весняно-ласкавий,
Обіймає твій подих лице.
Хоч буваєш ти правда лукавий
І тепло тоді в грудях не те.
Не мені ти даруєш усмішку
І цілуєш медово вуста.
Необачно потрапила в клітку,
Крізь щілини тіка марнота.
Ти ж безпечно забавлений грою,
Ніби, те, що було, й не було.
Пестиш тіло моє, я не встою,
Майне думка: "Мій Боже, за що?"
01.05.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2017
автор: Валентина Ланевич