Ходив нечутно вечір по землі.
У тиші, де й травинка не шелесне,
Два човники, неначе кораблі,
Струмком пливли в ріку, щоб далі плесом...
Їх підганяв легенький вітерець.
Підгойдував, здалось, не для забави.
Старий вівчар спинився,гнав овець,
,, Вони, вони!”, –і впав у буйні трави.
,, Два човники із нездійсненних мрій ,
Мене старого ледве наздогнали.
Гей, вітре брате, в парус дужче вій! –
Гудок почувсь. – Мабуть таки впізнали”.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730904
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 28.04.2017
автор: Світлана Петренко