Зайду до саду й стану біля вишні,
До стовбура стрункого пригорнусь.
Із вишнею у мріях фантастичних
До юності своєї доторкнусь.
На вітрі шелестить тихенько листя, –
Це вишенька зі мною гомонить,
Під кроною мені дарує пристань,
Мов хоче від нещасть охоронить…
Хоч є і зустрічі, і спілкування,
Страждає від самотності душа,
Неначе радість і тепло останнє
Зникає, й сонечко не зігріва…
З душі утомленої хай виходить
І розвівається тяжка печаль,
Хай доленька не чинить перешкоди, –
Влаштує в тихій гавані причал…
Я підійду і стану біля вишні,
До стовбура стрункого пригорнусь,
Сльозами покаянними очищусь,
Край витоків її запричащусь.
29.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730830
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2017
автор: Martsin Slavo