Був дуже гарний ранок і сонечко усміхалося до землі. Ледь сизий туман, ріденький спадав донизу, травичку вкривав крапельками роси.
Та раптом десь взявся вітерець, спочатку стиха повівав, а потім сильніше і темна хмаринка підпливла по небу і неначе зупинилася…
Малий зайчисько саме в цей час по лісі гуляв, вирішив зробити ранкову прогулянку , подивитися на схід сонечка. Трохи забарився, вдивлявся , як туман припав до землі і ранок став яснішим. Мама з татом вдома, в цей час солодко спали у лігві.
- Ой, ой, що за вітерець з`явився ,- проговорив зайчик і роздивлявся на всі сторони, побачив, як на деревах стали гойдатися гілочки і зашелестіло листячко. А потім задер голову догори і вже сидячи дивився на небо.
- Так, так, напевно буде дощик, тож тікати треба….
Аж раптом почув позаду шурхіт між кущами. Ой, злякався !
Вже не барився, відразу під кущиком заховався, весь тремтів.
Уздрів, як лис тікав у інший бік і весь час оглядався. А за ним поспішали два мисливці, уважно роздивлялись на всі боки і зовсім тихо говорили.
У зайчика серденько, здавалося ледь не вискочить. О! Це вже погане діло, як мене побачать, думав він, то вже може бути біда. І геть приліг в травичці так, щоб навіть ні вушок і хвостика не було видно. Часто кліпав оченятами, дивився на ту ,темно – сіру хмару. Йому здалося, що вона вже скривилася і хоче плакати. Хоч би не змокнути, може якраз все минеться, розмірковував зайчисько.
Раптово все навкруги притихло, навіть пташок не чути..
Почав мжичити маленький дощик…Та до зайчика краплинки не потрапляли, він тільки почув скрізь легенький шурхіт і далеченько, там на галявині було видно, як сіяв міленький дощик.
Гучно пролунав постріл, з переляку неначе приклеївся до землі. Та оговтавшись зрозумів, це напевно мисливці стріляли, бо було чути з тієї сторони, куди тікав лис.
Десь здалеку загриміло, по небу прокотився грохот.
Йому здалося, що це зовсім близько, неначе поряд за спиною, аж мурашки пішли по шкірі. Та враз набрався сміливості…. Зайчик наставив вушка, присів, оглядався довкола, зрозумів ,що загрози немає, але ж напевно йде гроза, треба терміново додому.
У лісі стало темніше, але дощик перестав сіяти та пташки не наважувалися вилазити зі схованок.
Зайчик обтрушувався від старих сухих листочків, які лежали поміж зеленою травичкою. Виліз з - під кущика, на нього полились струмочки дощової, прозорої водички, які затрималися на листочках.
--Ух! Ух! - пищав тихенько
Вже швидко вискочив на галявину, небо майже все покрите темно - синіми і темно - сірими здоровецькими хмарами. Десь далеко бурчало, немов сварилося на зайчиська, погрожувало йому. Він спочатку легенько плигав, підіймався на дві лапки скакав, а потім пулею тікав поміж дерев і кущів до своєї домівки.
Ось, біля лігва відхекався, подивився в небо, хмари тікали так швидко, що йому здалося,тікали від нього і вже сміялося сонечко, припадало до землі. Теплі промінчики ласкаво пригріли маленького. Тут вже спокійно, небезпечно, подумав зайчик і приліг на травичку.. Він пригадав, як біг лис, тікав від мисливців, але ж який гарний в нього хвіст, от би мені такий, я напевно теж був би таким красенем.
Ледь за роздумами не задрімав, зовсім поруч почув пташиний спів, треба додому….
Мама з татом, ще дрімали, зайчик обережно підняв лапу тата і притулився до нього. Той підняв одне вушко, потім відкрив очі ,
- От тебе сон ніяк не візьме! Поспи вже, от зайчисько, от крутько! Дай мені трішки подрімати, непосидючий, полежи спокійно, а то маму розбудиш.
Зайчиха потягнулася і встала з ліжка,
-Мабуть снідати пора.
Зайчик зрозумів, що вже ніхто не буде спати, звернувся до тата,
- Чуєш татусю, хочу запитати, чому лис красивіший за нас? В нього такий великий, красивий пишний хвіст і колір червоно-бурий. Я захоплююся ним….. Чому я не такий?
Заєць із зайчихою переглянулися, тихо засміялися.
- Бо ти наш синок, тому такий же , як і ми, - відповів старий заєць.
-Я бачив одного разу, як тікав лис від мисливців, але я заховався під кущиком. У траві вони мене не помітили, дуже за ним поспішали, переслідували його.
- Не шкодуй синку, що в тебе немає такого хвоста .Напевно ,якби був такий великий, як у лиса , не важливо чи білий чи сірий, то тебе б точно побачили мисливці. Тоді б вже тобі було не добре, це точно. Як ти думаєш? – запитав батько.
Вже зайчик крутнувся , ліг на спину, закинув лапу на лапу, роздумував. Раптом до розмови приєдналася мама зайчиха,
- А це коли ти бачив лиса? Хіба я тобі дозволяю вдень виходити ! Не смій! Це дуже небезпечно, ми маємо тільки вночі шукати собі їсти. Тим паче, у нас є запаси, без нас нікуди не ходи!
Зайчисько мовчав, лише тишком – нишком підглядав то на маму ,то на тата. Та нарешті промовив, -
-Ти тату, правду кажеш, швидше можна потрапити до мисливців, якщо мати такого красивого хвоста. То напевно хай в мене буде такий, як є..
Зайчик трохи скрутився, напевно зморений ранковою прогулянкою, почав дрімати, згодом тихенько сопів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730738
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2017
автор: Ніна Незламна