Метелик

Метелик

У  пітьмі,  в  самоті
я  живу  щодня  і  щоночі,
наяву,  уві  сні
зігрівають  душу  очі,
що  любов  привели,
милим  спокоєм  до  серця
і  думки  розцвіли
у  пітьмі  промінням  сонця.

У  пітьмі,  в  почутті
відчуваю  власну  силу,
як  мале  те  дитя,
до  кохання  ніжу  крила,
відкриваючи  світ
свій  для  когось  необачно,
але  пристрасті  цвіт,
ще  не  цвівши  зникне  лячно.

Близькості  бояться  люди  всі,
сонцем  утікаючи  від  ночі,
як  на  їхнє  світло  по  росі
я  нічним  метеликом  тріпочу,
серцем  лиш  бажаючи  тепла,
що  коханням  заяскравить  душу.
Але  замість  нього  скалки  скла
болями  невдач  терпіти  мушу.

У  пітьмі  на  зірки
подивлюся,  як  на  мрії,
ясна  ніч  їх  роки
за  роками  дивом  сіє,
щоб  жили  і  цвіли
для  метеликів  надії
і  кохання  привели
у  серця  їх  молодії.

Ні  розмов,  ні  пісень
тільки  темрява  суцільна,
кожну  ніч,  кожен  день
там  душа  панує  сильна,
як  нічний  мандрівник,
що  шукає  світло  всюди,
бо  журитися  не  звик,
як  до  цього  звикли  люди.

Віктор  Цвіт  19.04.17

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730684
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 26.04.2017
автор: Віктор Цвіт