(Спогади про парк біля маєтку
графа Карла Сакена в с. Немішаєве)
Межи дерев, зарослих бур’янами,
Стоїть занедбаний старинний парк,
І майже непомітний під ногами
Пунктир – забутої стежини прах.
Куди не глянь – ростуть розкішні липи,
Гілкáми крони угорі сплелись,
Могутні стовбури мохами вкриті,
З сумним доко́ром дивляться згори.
Лиш зрідка біла промайне береза,
Постане хмурої ялини тінь...
Тут таємничо так і незбагненно, –
З усіх боків, здається, темний ліс.
Іду поволі парком по стежині:
Ось відчувається черемхи дух...
В цім парку легко дихати людині,
Не можу зрозуміти я, чому?
Чомусь і кроки тихі, й шепіт листя,
І шерхання торішньої трави,
І спурхування птаха полохливе, –
Як музика, яка зове іти...
22.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730304
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2017
автор: Martsin Slavo