Ночами вишивала йому мама сорочку,
Наче в долю синівську підбирала нитки.
Комірця прикрасили два дзвінки на шнурочку,
Щоб в коханні синівськім вони свідки були.
Як дубок молоденький виріс син у матусі,
Плечі мав богатирські, трудові мозолі.
Коли тата не стало, ходив часто при плузі,
Повторяв все, як тато, працював на землі.
У суботу під вечір, він постукав у двері,
Хоч такого із сином у житті не було.
Із дівчатком тендітним із гостинцем в папері,
З цим дівчам чорнооким він пройшов крізь село.
Вони двоє стидались і ховались від люду,
Хоч про пару красиву знало кожне в селі.
-Ми прийшли до Вас мамо, хай Вам донечка буде,
Защебечуть у хаті онучата малі.
Розгубилась старенька… Обняла сина й доню.
Накінець дочекалась мати щастя свого.
До грудей пригортали діток теплі долоні,
Полихав в її серці лише ніжний вогонь.
І дістала із скрині вишиванку для сина,
А невісточці в руки подала рушника,
На якого поклала ще й тернову хустину.
Зрозуміла, що в сина, певно, доля така.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2017
автор: Віталій Назарук