(за С. Скляренком, «Святослав»)
Пече немилосердно сонечко весни,
І вітер вихорить понад льодами,
Потріскались і покололися вони,
Але ріка не може їх здолати,
Чекає, щоби скинуть льодовий поміст.
І раптом у безмов’ї над рікою
Від берега прокочується гук і тріск, –
Крижина одривається водою.
Одна на іншу набігає і летить,
Сліпучу хмару бризок підіймає,
Розколюється з грізним гуком і тріщить,
А потім у глибинах вод зникає.
І прокидається усе громаддя криг,
Приходить в рух, руйнується і тане.
Стикаються і кришаться зими дари, –
Льодинки у холодних водах кануть.
Затим минає лиш короткий час весни, –
Ріки́ безперешкодно линуть води,
Панують безгоміння й спокій навкруги,
Блищить під сонцем рівне плесо водне.
20.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730165
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2017
автор: Martsin Slavo