Минули перші весняні дні. Майже руді, приховані від сонця крижинки снігу й льоду розтали, стекли струмками. Поля почорнілі й озимі культури прокинулися, яскравіше зазеленіли, тягнулися до сонця. Попід лісом, у лісі, в гаях, на пагорбах і майже в кожного на обійсті підсніжники, проліски привітно прихилялися до всіх, немов у поклоні. Молода травичка, невеличкими килимками пробивається із землі, яскравіше зеленіють листки барвінку. В рідний край повертаються перелітні птахи, виводять веселі трелі. Весняний вітерець хоч прохолодний, опісля першого дощу все ж сушить землю. На кущах агрусу, смородини, бузку - пнуться перші ніжні, світло - зелені листочки.
Весна… це слово пробуджує не тільки природу, а й серця, бажання кохати, позбутися самотності . В кімнаті майже темно… Ледь – ледь, через шовкові фіранки, на підлогу падає світло. Годинник, немов молоточком, впевнено вибиває - Тік - так, тік – так. Крізь білу, шовкову тюль заглядає повний, блідий місяць.
Оксана встала з ліжка, шовковий пеньюар рожевого кольору облягає її стрункий стан. Потягуючись підійшла, припала до вікна. Небо ледь - ледь світліло, ближче до заходу виднілося декілька зірок, решта десь поділася, чи ховалися, наче їх ніколи й не було.
Ну от вже яскравий світанок… буде гарний день. Та де той настрій? Сьогодні не приїхав. І чому? Спересердя впала на ліжко, як гусінь крутилася, мов у кокон, закрутилася в ковдру. В ліжку холодно, наче струм пронизує тіло. Їй же так хотілося тепла, ніжності, міцних обіймів, пристрасних поцілунків. А ще… того потаємного зближення і завмирання від задоволення. Себе відчути справжньою жінкою, досягти вершини збудження. Від кохання п’яніти, відчути прилив гарячої крові по судинах молодого тіла, в собі відчути його бажані дотики. Грати в екстазі, стати покірною. Сльоза скотилася на подушку – подружку, це тільки вона знала усі її страждання, хвилювання від невизначеності в житті.
Вона жити в селі залишилася. Їй у спадок, батьки подарували маленький приватний магазин. На жаль, їм ще не було й по шістдесят років, як покинули цей світ.
Село невеличке, людей небагато, майже вся молодь поїхалася на заробітки, лише навідуються до батьків і то не часто. Неподалік, за кілометрів дванадцять, за лісом біля річки, теж розташоване село. Трохи більше ніж це, там є колгосп, робота, тому й молодих сімей було більше.
Три роки назад Оксана познайомилася з Романом, коли маму поховала, яка лише рік прожила після смерті батька. Вона, залишилася одна, як волошка в полі, змучена сухим вітром, одна однісінька, з рідні більше нікого. А далі, що? Їй вже тридцять два роки, знає, має великий гріх та сама із собою не в змозі впоратися. Коли поряд був Роман, здавалося в тілі градуси піднімаються вище сорока, кров закипала в судинах, гріховне бажання переповнювало. Іншим разом, на самоті бідкалася в душі, нащо народилася така сексуальна, чому так нагородила природа? Вже й трави заварювала, пила заспокійливі чаї, все дарма….
Та було цікаво і їй самій те, що ж в магазині, інколи молоді чоловіки пропонували зустрітися. Навіть такі, що цілували руки та до них холодна, як крижана скеля. Часом слухала зізнання в коханні, ніжні слова та її брова навіть не здригнеться, перемагала байдужість, навіть не усміхнеться. Чому не можу бути привітною? Інколи задавала собі питання. Вже думка, може мене хтось чарами напоїв?
Одного разу він зайшов, просто попросив води, залити в бак вантажного автомобіля. На ньому працював у колгоспі, а після того навідувався все частіше й частіше.
Майже пів року, просто дружнє спілкування, а потім…..
Ні, вона не встояла перед ним, коли вперше її поцілував, розтала, як сніг на сонці, неначе втратила свідомість. Зблідла, судорога із струмом пронизала все тіло, вперше в житті відчула цей поштовх до близькості. Немов у молочному тумані дивилася на нього, а він, як сонячний промінь, привітний,теплий, усміхнений, заніс її в спальню.
Жадане сталося, тоді їй було двадцять дев`ять років. Уміло зірвав давно розквітлу квітку. Здивувався, але вона так його жадала, не шкодувала пестощів до збудження.А він ніби літав, сприймаючи дотики, насолоджувався нею. Від поцілунків п`яніла, в голові дурман, але хотіла його ніжності, віддалася з усією жіночою пристрастю, якою її нагородила природа.
Але згодом, все ж трохи розварувалась, адже він одружений та мовчала, їй з ним було добре. Себе ловила на тому, що мала шматочок щастя в житті, яке від радості її підносило до пташиного польоту. Такого, з них ніхто не очікував, їм світ здавався казкою, більше ні про що не думали. Він мов Геракл володів нею і тремтів, від її поцілунків, відповідав на них пристрасно, з насолодою. То долі милість, думала вона, нарешті я пізнала, що таке кохати, яка я справжня жінка.
Одне бажання в обох, як він говорив,
- Народимо дитину, тоді одружимося, присягаюся.
Кохала, вірила, знала, що вже п`ять років він одружений, а діточок немає. Мова була на цю тему, лікарі казали, що його дружина може народити та надії були марними. А він з лікарями справ не хотів мати, вірив у спроможність. Сам з великої сім`ї, їх п`ять братів, вже четверо старших, одружених братів мали дітей, лише в нього не було. Навіть не сприймав такої думки, почувався без нарікань, був впевнений, що здатний задовольнити жінку, мати дітей.
Та раптом, чи здалося, чи насправді почула гул автомобіля. Наче окропом ошпарена, заскочила в душову кабіну, на ходу крутнула ключа в замку вхідних дверей. Якщо він, то почую, як ні, то хто, ще може зайти, думала, втішала себе, обливаючись настоями пахучих трав. В котрий раз, зі сльозами на очах, просила Бога простити за гріх, від якого не мала сили відмовитися. Бажання кохатися, спокуса близькості, на якісь миті ніби втрачання своїх дійств, самоконтролю.
Їй не довелося довго чекати, він стояв поряд, в чому народила мати, вона ж тремтіла, немов кульбаба від вітру, що з себе скинула з пухом зернята, від задоволення стогнала і знову, й знову його до себе притискала.
Її, як найцінніший скарб у світі, виніс на руках, ніжно поклав у ліжко, насолоджувався її солодким тілом. Вона ж під ним вигиналася, оповив поцілунками, задовольняв її примхи.
Надворі зовсім видно, прокинулися від співу півня. Оксана задоволено лежала, очі сяяли щастям, щоки кольору рожевої троянди з блиском. Біляве розсипане волосся ледь - ледь прикрило оголені груди.
- О, бідний півень, аж захрип, напевно сердитий, що я їх, ще не відчинила, чуєш, як горлопанить?
Роман, відкрив чорні очі і знову заворожив її.
- Ромчику, підіймайся, не спокушай, чуєш ,- тихо - тихо вимовила і з новим бажанням припала до вуст.
Засвистів чайник, Роман ще і ще задоволено припав до грудей, які ледь видніються з - під пеньюару. Оксана обома руками обійняла його голову,
- Досить, трохи на завтра залиши, ти ж приїдеш, моє сонце, радість?
Так, він мав задоволення чути такі слова, обожнював її за це, бо дружина в ліжку була холодна. І хоч він інколи з нею спав та це було обов`язком, не вміла так заохотити, спокусити, як це робить Оксана. Часто думав залишити дружину і знав, що піде та коли, сам не знав цього. Ні, він не боявся пересудів, боявся своєї совісті, яку напевно втратив перед дружиною. Але ж, як бути? Йому добре з Оксаною і в ліжку, і в розмовах, і гарна господиня, і красива ж, все одно прийде до неї. Одного разу обов`язково зважиться, хоч і не буде вагітна, з валізою назавжди прийде.
Снідали мовчки і весь час усміхалися, душі переповнюються почуттями ніжності і тепла. Один би поцілунок і розгорілося б вогнище кохання, але на все свій час.
Автомобіль від`їхав, Оксана пішла в душову кабіну.
Знесилена, але щаслива підійшла до фото мами, поцілувала,
- Прости мамо, знаю, такою бути ти мене не вчила. Але я його кохаю, не можу втримати своєї пристрасті! Прости рідненька… без нього пропаду…
І котилися, як горошини, ледь стримані сльози, плакала немов дитя, це вже не вперше, а вкотре, вона не рахувала. Тільки знала і відчувала, що в чомусь винна та вірила він прийде, обов`язково прийде. І завтра, і потім, а згодом назавжди, тільки треба трохи почекати.
2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2017
автор: Ніна Незламна