У весни чудовий час, Липи поруч і берізки,
диво-світ навколо нас: виблискують роси-слізки,
Он дуб велетень стоїть, з кожним днем стають гарніші
Листям шепче всім: "Живіть!" і стрункіші, й веселіші.
Під берізками гарненькі,-
їхні діточки маленькі,
щось тихенько шепотіли,
а сказати не схотіли.
А над ними пташенята, Трохи далі, он верба,
воркотливі голуб"ята, дуб на неї погляда,
щось шукали і шуміли, засоромлена стоїть,
а знайшли, то й полетіли. шепче листячком: "Любіть!"
Не дістать до неї дубу,
гіллям він киває: "Буду,
я тебе завжди любить,
і для тебе лише жить!"
Так жили вони й мовчали, Якось ранньою весною,
лише листям розмовляли, дуб проснувся з неспокою,
і минали їх роки,- ще такого не бувало,
у любові все - таки... вже верби його не стало...
Жив з тих пір він самотою,
літом, восени, зимою,
став цей світ йому невтішний,
і старів він тепер спішно...
Цьогоріч рано весною, Дуб вже жив не самотою,
я пішла до дуба знову, під широкою кроною,
здивовано зупинилась, молоді дубки з"явились
і навколо подивилась. і на білий світ дивились.
Став мій дуб такий поважний,
постарілий, та все ж гарний.
Є для кого йому жити,
піклуватись і любити.
У весняний кожен час, І живіть, і любіть,
дивосвіт навколо нас. діточок своїх ростіть,
Дуб знов велетнем стоїть, і не бійтеся нічого,
закликає всіх: "Любіть! й будьте всі завжди здорові!!!"
Хоч верби його нема,
дуб її не забува,
а його малі дубочки,
одягли весни сорочки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728340
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2017
автор: геометрія