Без тебе світ мені навіщо,
в облуду і жадо́бу скутий?!
Хай грім гримить і вітер свище,
мені ж – аби з тобою бути!
Багатий, старець – та завжди
для мене ти вінець творіння.
Любов – живий ковток води
і батьківське благослові́ння!
Що квітка в лузі навесні,
немов п’янкі ранкові роси.
То щебет птахи в вишині,
сюрчання коника в покосі…
Я серцем чую голос твій,
він за́вжди зве мене з собою.
Зринаєш із дівочих мрій,
весь час у думах ти зі мною!.
В закоханості я своїй
здаюсь доступною? Чи віриш,
що честі й вірності моїй
немає в цілім світі міри?!
То масок невимовна гра
лукаво в сіті хіті вабить.
Любов – невинності сестра,
згорю від сорому я ма́буть…
Зізнання всі мої прости,
то все душі моєї муки.
Життям кохання пронести́
спроможні лише чисті руки
й серця́ гарячі. Боже мій,
солодкі, ніжні сподівання…
Любов – вершина моїх мрій,
як миті зустрічі з прощанням!
Невдовзі спокій знайде все,
з роками зі́труться обличчя…
Ріка життя усіх знесе
у море забуття вели́чно!
Яскра́віше за всі зірки
засяє нам любові промінь,
розі́тне простір крізь віки́,
заповнить юне серце пломінь!
Хоч смерті жи́лава рука
за мить тіле́с торкнеться тлінних,
кохання житиме в віках
і переможе неодмінно!
Навіщо світ мені пустий,
в якому, любий, ти відсутній?
Прости, любове, й відпусти,
іду до тебе у майбутнє!.
10.04.2017
* Переспів монологу Джульєтти із твору Вільяма Шекспіра „Ромео і Джульєтта“.
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117041009856
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2017
автор: Олександр Мачула