Здалось мені, що світ завмер в ту мить,
Коли вляглось вечірнє сонце спати.
Чому ніхто не зміг її спинить,
Дозволив тіням зачинити грати?
А що за ними – чи байдужа ніч,
Яка засвітить ледь помітні зорі,
Чи вийде місяченько їм навстріч,
У небо, щоб тримати світ в покорі.?
І сонце, де подінеться воно,
Невже ніколи не засяє в небі?..
Вдивляюся у простір крізь вікно
І бачу розмах крил – летить мій лебідь!
Все ближче, ближче лине до вікна.
Уже й крило черкається кватирки.
І щира радість душу наповня,
Прогнавши все, що солоно і гірко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2017
автор: Світлана Петренко