Втішаєш...о Боже !
Як добре тобі це вдається:
Обіймеш мене - і я забуваю про біль.
Як солодко знову в мені щось
Всередині б'ється,
В полоні ілюзій давно вже зруйнованих мрій.
В тобі ж зосереджені всі мої рухи
Над прірвою.
І крок - так щораз мов по краю,
По вістрю ножа...
Я знову кричу, вириваючи руки,
Мов звір ти!
Я знову для тебе - немов свіжина...
Ти вішаєш знову
Роками заїжджені фрази,
Пусті компліменти - слова ,
Що не мають ціни ...
Слова ті дешеві , як щойно відклеєні стрази .
Відраза...
А ти все ж ніколи не маєш вини.
Ти - ніби спасіння, герой
Всіх розбитих життів ,
Рятунок жіночого
Спраглого ніжністю серця .
Отримуєш всіх, кого б тільки
На світі хотів.
Береш, користуєшся, доки набридне...
Я знаю тебе,
тверезо я все розумію,
Що іграшка лиш, на хвилину чи день.
Я тону...
Я так відчайдушно тобою хворію .
Крізь сльози і біль я до тебе іду..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726464
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2017
автор: Юлія Ганненко