Живу в тобі вчорашнім сьогоденням
І, просинаючись, кричу твоє ім’я.
Пливу у течіях розбіжностей щодня.
Я відчиняю очі і вдихаю тишу:
Їдкий, пронизливий туман
Затьмарює потік моїх бажань.
Згубила шлях. Не знаю чи й було…
Можливо, просто спомином згадала
Твоє ціловане чоло.
На роздоріжжі променів стою.
Дивлюсь коханому у очі -
Йому я правди не скажу…
З душі коріння проростає в землю -
Із кожного росте інакший цвіт.
В конфабуляціях згорають очі.
Я божевільна. Нежива. Змарніла.
У лабіринтах з павутиння ніч
Мене до себе в пастку заманила.
Згоріли кроки завтрашнього дня.
Не зможу жодного тепер ступити.
Свободи обірвалося життя.
Моє ім’я відлуння не сприймає.
І моє тіло Сонце не бере.
Посередині кола догоряю.
Твоя любов не вернеться уже.
© Ольга Баландюх, 24.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725452
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2017
автор: Ольга Баландюх