Там де назавжди я втратила себе,
твої лишились криваві відбитки.
І ти кажеш, що все забудеться і мине...
Не мине. Ти встряг мені в горло. У щитовидку.
Вліз в мій епітелій, в мої лейкоцити,
Ти тромбами тиснеш мені у клапан.
Десь за ребрами голос свій залишив ти.
Забрав мої вірші. І душу нахабно злапав.
Я тут зашпорталась, чуєш ? Завішалась.
І як йдеш, то не лишай в мені вже нічого.
Я давно тобі не казала, а тепер і запізно вже :
Я кохаю настільки, що потихеньку стаю сліпою.
Потихеньку глухну, втрачаю хватку,
Голос мій преривається, і я потроху німію.
На свій пневматорикс ліпитиму латку.
Я спробую жити без тебе, хоч і не вмію.
#Олька_Оленька #Олень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724544
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2017
автор: Олька Оленька