Заходить сонце, день вмирає,
Життя співать перестає,
А моє серце біль терзає
І дихать навіть не дає.
З’явилась зірка, твої руки
І постать сильна і сумна
Вона на хмарах колихає.
І бурю в серці сповіща.
Затихло небо. Не співає.
З кометами не гомонить.
Лише на струнах скрипки грає:
Як ти мене водив з собою,
У ліс, до озера, в садок,
Ішли ми плавною ходою
Крізь дружби вічної місток.
Як ми сміялись і раділи.
І пам’ятали кожен крок.
Як ти мене навчив у всьому
Завжди тягнутись до зірок.
Проходив час. Світи мінялись.
Щось вибухало, щось росло.
А потім і тебе не стало
І горе в серці розцвіло.
Наповнилось багряним світлом.
Мені болить, мені пече
І сонячним смертельним вітром
Відкидує мене й несе…
Туди, де висихає море,
Туди, де квітка не цвіте.
Там холодно, я замерзаю.
Нема повітря.
І з криком болі помираю…
Протягую крізь пустку руку
І я зникаю…
Я зникаю…
© Ольга Баландюх, 20.02.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2017
автор: Ольга Баландюх