Куди не гляну -- всюди: Ти, лиш Ти
І сніжне простирадло – чистотою…
Дозволила безглуздо так піти,
Здригались під словесною пальбою
Привиддя -- вже обвуглені мости…
Морозить, ще й розчахнена кватирка,
На вісточку – з приблудним горобцем,
Бо місця не знаходжу, серцю – гірко…
Витравлюю з душі біль вітерцем,
Хіба світилась в небі наша зірка?..
«Спокійно…» – врівноважуюсь сама,
Вдаряючись у логіку відверто…
Чому так виє за вікном зима?
Чому душа противиться так вперто
У божевільнім: « тільки б не сама…»?
Зима…зима…
26 лютого 2017
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723098
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2017
автор: палома