Журимось щоденно, дорога моя моя подруго!
Серце у скорботі ніби в полум’ї горить.
.Вже про нову весну, що дихнула з виднокругу,
Шепчуться під вітром білокорі явори.
То не лихо, мила, що моє відшелестіло,
Що лише з минулого приходять світлі сни,
Надихнеш наснагою це неслухняне тіло,
Ми іще вдихнемо дивні пахощі весни!
Музо, моя сестро, чи ти чуєш дальній клекіт?
Долинають звуки з поза обрію землі.
Це летять додому білі лебеді й лелеки,
Це вертають з вирію осінні журавлі.
Птахи повертаються... та не вертають знову,
Ті, хто в полі бою вже підвестися не зміг...
Черешневі весни закриваючи собою,
Кожен з них віддав життя за батьківський поріг!
За майбутнє зоряне сьогодні хлопці гинуть.
Не напилась кров’ю ненависницька Москва...
Сунуть “гумконвої” знов і знов до України
І військова гідра на Донбасі ожива.
Зброї у московщини нароблено багато,
На гарматне мясо люду наросло,
Тож і лізуть, нелюди, наш народ вбивати,
Хочуть, аби вольності близько не було!
Хочуть, щоб повірили у краях далеких
В їхні чорні марева, що дітей їмо,
Їх орел двохдзьобовий кров’ю вмив пащеки
І на світ навколишній ллє брехні дермо!
Болить, моя Музонько, постаріле серце.
Кожний із полеглих наче рідний мені син,
Тільки б не даремно полягли вони у герці,
Тільки б не загинув із них хоч ще один!
Боже! Милосердний! Як Тебе іще молити?!
Доки Твою правду виглядати із небес?
Зупини! - єдиний наш! - нелюдів неситих,
Не давай у кожнім з нас розпинать Себе!
2017-03-10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722671
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.03.2017
автор: dovgiy