Далеко-далеко Так вийшло, що тато
вже моє дитинство, не вернувсь з війни,
і шовкові трави, довелось багато
й небо синьо-чисте зазнать нам біди.
І жили ми бідно,
й хату будували,
і часом голодні
ми спати лягали.
Коли збудували, Мама у колгоспі
трохи легше стало, весь час працювала,
та хвороба й голод,- домашню роботу
сестричку забрали. на нас покладала.
Щодня нам матуся
наряди давала:
ми і вишні рвали,
і город сапали.
В череду корівку Вечорами мама
щодня виганяли, з нами розмовляла,
і живність кормили, про життя і тата
й сіно доглядали. нам розповідала.
Ми усе зробити
завжди намагались,
спішили в долину,
щоб трохи погратись.
У річці купались, Кавуни і дині,
ще й рибу ловили, в нас свої були,
потім на кабиці, шовковиця й сливи,-
ми юшку варили. вижить помогли.
Картоплю варили
в старім казані,
з гілочок малини,-
ми пили чаї.
Іноді бувало, І тоді від мами
що ми загуляли, нам перепадало,
й деяку роботу,- віник і лозина,-
зробить не встигали. по спинах вінчали...
Віника й лозини
брат мій не боявся,
й мене захистити
завжди намагався.
-Ой, не бийте Валю, Досить, що між нами
а бийте мене, Галинки нема,
бо вона маленька, її смерть забрала,
не дай Бог помре. та й Валя ж мала...
Василько, мій братик
мене захищав,
і песик кудлатий
мене не кусав.
Мама витирала Залюбки й до школи
із очей сльозу, ми з братом ходили,
лагідно казала: бувало й голодні,
- Та я ж вас люблю! уроки учили...
Ой як же далеко
вже моє дитинство,
живими лишились
спогади барвисті...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722111
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2017
автор: геометрія