Я плечі підставляю невпопад
Під непідйомне і ламаю крижі,
Бажаючи спинити зорепад,
Світитись намагаюся ясніше.
І забуваю, що - гнучка лоза,
З якої - виплітати візерунки,
Тримаю верховіттям небеса,
Куштую з хмар печалі, наче трунки.
І мироточить внутрішній мій світ
Словами, що сплітаються у рими,
Так у вінки весна вплітає цвіт –
Неспішно, загадково, невловимо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2017
автор: Оксана Дністран