Уже на обрії Карпати
Знялися хвилею громад.
Пейзаж цей буду пам'ятати,
Коли повернуся назад.
У ньому щось просте і щире,
Як рідні обриси рівнин,
Адже ж земля своя, єдина,
Та і народ же теж один.
Але однак комусь не йметься
Порвати знову на шматки
Ось тут рівнини приолеські,
А там Олешківські піски.
І так же лагідно туркочуть,
І сунуть із усіх сторін,
І вже брехнею застять очі :
- Не вірте, що народ один!
Не вірте батьківському роду,
Свою історію пишіть,
Шукайте в нас свою свободу
І все грішіть, грішіть, грішіть!
Тож схаменіться, дивні люди
І озирніться навкруги:
Своя земля - свої і люди!
Довкола ж - тільки вороги!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719424
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2017
автор: Уляна Стринжа