Нині светра я в`язала
І на милого чекала
Чомусь вітер розгулявся
Жваво з листям забавлявся
Шепотів мені мінливо
На сердечку так журливо
Все спицями так уміло
В*язала впевнено, сміло
А ниточки всі тоненькі
Як його очі синенькі.
Я з ними радість вкладала
Любов, бо дуже кохала
Квіточки неначе в полі
Щоб щасливі наші долі.
Молитви часто читала
В житті кращого не знала
І попросила у Бога
Щоби його, я небога
На столі хліб і сіль мала
Щоб любов нас поєднала.
Ниточки такі гладенькі
Щоб завжди раді, миленькі
Щоби добре нам жилося
І так ніжно любилося.
А, як светра він одягне
Та на мене хай погляне
Подарує диво – квіти
І з ним будуть у нас діти.
Вітерець… теплий, ласкавий
Як хлопчисько, віє бравий
Про любов мені розкаже
Нас навік разом пов`яже.
Січень 2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2017
автор: Ніна Незламна